Звичай готувати кутю відомий ще з дохристиянських часів. Її готували як ритуальну страву для душ померлих. Господар дому спершу мав вийти на подвір’я та викинути кілька ложок куті із спеціальною примовкою до душ померлих предків. Також, крім куті для всіх членів родини у Святвечір, додаткова миска з кутею та ложкою кладеться на покуті або (в наші дні) перед фотографією померлої особи.

Кутя

Кутя (natemu.info)

Звичай вживання “ритуальної куті” зберігся й досі в Україні. Тільки ця страва має навіть окрему назву – коливо. Цю страву вживають спільно в родині, по черзі однією ложкою.

Коливо

Коливо (veroyatno.com.ua)

Письмово про кутю вперше згадується на початку XII ст. у літописі “Повість минулих літ” (літописець Нестор).

За давніх часів кутю готували найчастіше з пшениці, рідше з ячменю. Зерна товкли в ступці, але так щоб не роздрібнити їх, а тільки здерти з них лушпиння. У більш пізній час кутю стали робити з рису. Спочатку кутю готували з медом або ситою (розведений у воді мед). Пізніше в кутю стали додавати макове молоко (запарений і розтертий мак), родзинки, а також подрібнені горіхи й цукровий сироп. Продукти, з яких готується кутя, мають символічне значення:

  • Зерно є символом воскресіння.
  • Мед вважається символом здоров’я і благополуччя.
  • Мак символізує достаток у сім’ї.

Вважають, що чим багатша (тобто смачніша і ситніша) кутя, тим кращий буде врожай та вищий достаток у сім’ї. Тому кожна українська родина у Святвечір намагалася зробити кутю найбагатшою.