Свою історію колядки починають ще в дохристиянські, язичницькі часи. Їх появу пов’язують з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Не варто плутати колядки (народні пісні) та коляди (пісні релігійного змісту). Адже одні сформувалися в часи язичництва, а інші – стали результатом прийняття хрещення на Русі (988 році).

Колядники

Колядники

Традиція святкування. Щойно на небі сходила Зоря, колядники ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою (“різдвяна зірка”). Ця традиція збереглася й до сьогодні. Заходили у двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, після утвердження на Русі християнства, колядники сповіщали народ вже не стільки про народження нового Сонця, скільки про народження Ісуса Христа. Священики в свою чергу створили нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. У колядках, за традицією, вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою. Колядували групами, попередньо розподіливши обов’язки: отаман “береза”, “звіздар”, “міхоноша” та “ряджені”.

Різдвяні колядки.